среда, 28 декабря 2016 г.

ГОДУВАННЯ ДУХІВ ПРЕДКІВ І РИТУАЛЬНА КАША: ПРАВДА ПРО ЗИМОВІ МАГІЧНІ РИТУАЛИ УКРАЇНЦІВ

Наші предки святкували Новий рік не тільки в січні, а ще й в березні і вересні. 
 Новорічна символіка є дуже давньою.
Наприклад, під час археологічних досліджень у Древньому Єгипті вчені знайшли вази із написами-побажаннями доброго року. Понад 3000 років тому люди розуміли принцип так званої симпатичної магії, коли подібне притягує подібне. Так і зародилися вірування в хороші побажання до нового року, певні прикмети і звичаї, які мали на меті привабити щастя й удачу в прийдешньому році. 

Древні скотарські і землеробські народи пов'язували початок року зі стартом сільськогосопдарських робіт. Для українців це був початок весни. У Київській Русі Новий рік святкували 1 вересня через візантійські звичаї. Січневе новолітування утвердилося відносно нещодавно – лише в 1700 році.
 Коли б українці не святкували новорічні свята, вони завжди оточували це дійство низкою магічних символів і обрядів, які мали потурбуватися про щасливий і багатий новий рік для всієї родини.
Ласкаво просимо у світ новорічної і різдвяної зимової магії українців: 
1. Велику увагу українці звертали на того, хто першим вступить до хати в Новому році. Таку людину називали особливим словом - "полазник". Вірування в таку прикмету тісно пов'язане із так званою "магією першого дня" нового року. Наші предки стежили за тим, щоб першою до хати не зайшла дівчинка чи жінка. Вважалося, що саме чоловік чи парубок принесе щастя і добробут. Також важливим було й те, що людина, яка увійшла до господи, мала бути доброю і щасливою, щоб передати свої якості господарям оселі. 
2. Незважаючи на прийняття християнства, українці виконували ті ж язичницькі дії, що чимало віків до того. Незнищенним виявився культ предків, про яких неодмінно згадували, готуючи святкову вечерю. Для духів предків чи покійних родичів неодмінно залишали поживу на столі, рештки їжі не прибирали зі столу аж до ранку, для представників минулих поколінь, які вже відійшли в інші світи, обирали й особливу ложку. Пізніше віра в культ предків дещо трансформувалася і в деяких регіонах України до святкового столу запрошують мороза, щоб він не морозив озимину. У цьому звичаї теж проявляється віра українців у те, що природні сили схожі на людей.
 3. Досить поширеним був звичай, який фактично зник із сучасної української обрядовості, – це обмін ритуальними стравами, наприклад, кутею чи іншою кашею. За народними уявленнями, всі предмети чи страви, які побували на святковому столі, ставали чудодійними. Ритуальну кашу взимку приносили родичам, хрещеним батькам, бабі-повитусі чи бідним сусідам.
4. Традиція новорічних та різдвяних віншувань дуже древня і глибока – в її основі лежать уявлення про те, що все, що сказане в період новоріччя, має стати реальністю. Тому так радо запрошують до господи колядників і щедрувальників. А в деяких ритуальних піснеспівах досі залишилися згадки про давнє землеробське минуле українців, тому й побажання стосуються родючості і щедрості природи. 
5. У деяких регіонах України Різдво називають Колядою і досі переодягаються у різноманітних персонажів, гулячи веселими ватагами селом. Персонажі вертепу обрані невипадково – центральним дійством театральних сценок є "вмирання" і "воскресіння" кози. Роги із давніх-давен були атрибутами могутніх божеств, а за язичницькими віруваннями саме коза ховається від Чорнобога в печері і народжує нове Сонце взимку. Розігрування таких сценок мало допомагати одвічній круговерті природи, боротьбі добра і зла. Серед інших персонажів вертепу – маски тварин та діда з бабою. Останнє розшифрувати легко: це той самий відголосок культу предків. А тварини нагадували українцям про ті часи "коли ще звірі говорили" і казки розповідали для того, щоб приручена худоба не втікала до лісу.
 6. Ще однією зимовою традицією є посівання – чим більше прийде посівальників, мовляв, тим багатшим буде врожай. Найкраще посівати житнім зерном (рідко – пшеницею). Чому засівали житом? Цей злак символізує саме життя – звідси його назва. Цей звичай теж походить із вірувань про те, що схожість ритуалів у мікрокосмосі родини допоможе змінити життя на краще, що макрокосмос відгукнеться і почує. До того ж жито було чи не найбільшою цінністю українців, розсипати його просто так не годилося, але це мало стати ознакою для всесвіту, що потрібно допомагати цим щедрим і працьовитим людям. Тому сучасні обсипання, коли "смітять у помешканнях" горохом, крупою чи манкою – цілком не годяться.
7. Ще одним традиційним символом Нового року для українців був дідух. Підготовку до його створення розпочинали ще влітку, коли із особливою поважністю зрізали першого зажинкового снопа жита, пшениці або вівса. Його прикрашали стрічками і гілками вічнозелених рослин, а пізніше – навіть паперовими квітками. Чим не аналог сучасної ялинки. На думку вчених, дідух символізував спільного предка роду, його так і називали подекуди "дідом". Іноді до "діда" робили і "бабу": приносили із стодоли оберемок соломи і розстеляли його на долівці. Стояти мав дідух на покуті протягом усіх зимових свят. Окрім дідуха, виготовляли й інші прикраси із соломи – так звані "їжаки" і "павуки", а зі шкарлупи яєць і паперу виготовляли птахів, яких підвішували до стелі. Такі обереги мали захищати обійстя і віншувати добробут у прийдешньому році. Приміром, павуки завжди вважалися бажаними в оселях українців, бо, за легендами, були здавна і "заплітали світ", тому й цей символ є і в новорічній обрядовості.

 Такими є давні новорічні символи і магічні обряди українців, частину із них ми ще пам'ятаємо, деякі – вже призабулися або їхнє справжнє значення загубилися у глибині віків. Тому пам'ятаймо, якого ми роду-племені, і не забуваймо повертатися до свого коріння, особливо під час холодних зимових вечорів, коли так треба родинного тепла.
 Затишку вам і гарних сімейних зустрічей! До зустрічі в новому році!
джерело

Комментариев нет:

Отправить комментарий